Діти з дефектами слуху

Означення

Глухота - це тяжкі порушення слуху, внаслідок яких людина нездатна сприймати звукову інформацію в будь-яких або майже будь-яких формах.

Сліпо-глухота - це комбіноване ураження органів зору і слуху, при якому спосте­рігаються важкі порушення розвитку, зокрема комунікативних навичок.

Порушення, слуху - це постійне або тимчасове порушення слуху. Люди з поруше­ним слухом звичайно здатні сприймати певні звукові сигнали, зокрема мовлення.

Характеристика

Кожен звук характеризується двома показниками: силою (що вимірюється в деци­белах) і частотою (що вимірюється у герцах). Люди з порушенням слуху не сприйма­ють слабких звуків або звуків певних частот, при цьому можуть спостерігатися уражен­ня одного вуха чи обох вух. Лікарі поділяють порушення слуху на кілька категорій: незначні, невеликі, посередні, значні і глибокі. При оцінюванні можливостей перебу­вання в освітніх закладах глухими вважаються діти, які здатні сприймати звуки силою 71-90 децибелів і вище.

Діти і тиша - це несумісні поняття. Адже відомо, що там, де є діти, завжди галас, сміх, розмови. Музика, звуки природи, слова, спілкування - усе це недоступне дітям з вадами слуху. Так, на 100 новонароджених, які добре чують, припадає одна дитина з високим ступенем глухуватості. Важко, передати трагедію сім'ї, у якій росте дитина,

котра недочуває або просто не чує. Без своєчасної допомоги її майбутнє - інвалідність. А починається лихо дуже рано, в утробі матері. Саме там людина починає чути. З цього часу світ звуків стає її оточенням, природним джерелом інформації, значення якого нео­ціненне. Як не допустити біди? Як допомогти дітям з вадами слуху?

Кожна мати повинна знати, що може спричинити порушення слуху у її дитини.

Якщо дитина належить хоча б до однієї з наведених нижче груп ризику, у разі за­тримки в неї мовної активності, виникнення логопедичних проблем або затримки роз­витку, слід негайно звернутися до фахівців.

Такими факторами є:

- спадкова сімейна глухота або глухуватість (загроза народження дитини з вадою слуху, якщо хворий один з батьків, становить 50%);

-інфекційні захворювання, особливо вірусні, які перенесла вагітна жінка (найбез­печніші краснуха (червона висипка), кір, цитомегаловірусна інфекція, епідеміч­ний паротит, вітряна віспа, оперізуючий лишай);

-епідемічний менінгіт;

-резус-конфлікт матері та плоду;

-асфіксія новонародженого, який мав показники за шкалою Алгара 0-3 бали; •загроза викидня, токсикози, гестози вагітних;

-внутрішньочерепні пологові травми та анатомічні деформації голови і шиї, зокре­ма, вушної раковини, незрощення губи або піднебіння;

-мала вага дитини за народження (1500 г і менше);

- гемолітична хвороба новонародженого;

- прийом антибіотиків під час вагітності, алкогольна та інша інтоксикація;

У той же час, хоч як це не парадоксально, коли майбутня мама перехворіла отитом (захворювання, навіть з частковою втратою слуху), малюку це ніяк не зашкодить.

Існує ризик глухоти, пов'язаний з іншими патологіями. Це аномалії зовнішнього вуха, захворювання очей (синдром Уенера), захворювання кістково-м'язової системи (щелепно-лицьовий дизостоз, хвороба Педжета, мармурова хвороба), захворювання нирок, патологія нервової та ендокринної системи.

На все це слід звернути особливу увагу.

Перші два роки життя малюка дуже важливі для його розвитку. Малята зазвичай отримують свої знання шляхом сприйняття мови під час спілкування з іншими особа­ми. Глухота різко зменшує цю здатність дитини, а також, і можливість розвивати мовні навички. У 82% дітей порушення слуху виникають на 1-2 році життя, тобто у передмов-ний період або під час становлення мовлення. Ось чому необхідно якомога раніше вия­вити втрату слуху.

Наведені запитання допоможуть батькам виявити ці відхилення:

• -Чи здригається дитина від гучних звуків у перші 2-3 тижні?
• -Чи з'являється у неї реакція на Ваш голос у віці 2-3 тижні?
• -Чи повертається дитина у віці 1 місяць на звук голосу поза нею?
• -Чи повертає дитина у віці 3 місяці голову у бік голосу або брязкальця? •Чи пожвавлюється дитина у віці 1-3 місяці під час звертання до неї?
• -Чи реагує дитина у віці 1,5-6 місяців криком та широким розплющенням очей на різні звуки?
• -Чи є "гуління" у дитини у віці 2-4 місяці?
• -Чи помічаєте Ви нове емоційне лепетання у дитини за появи батьків?

Що ж робити батькам, коли вони дізнаються, що їхній малюк чує дуже погано або зовсім не реагує на звуки навколишнього світу? Не гаяти часу і йти до лікарів.

На жаль, через брак інформації, у багатьох випадках порушення слуху у дітей вияв­ляють лише у 3-7 річному віці, тобто пізніше критичного віку. Саме в цей час дитина біологічно "запрограмована" на навчання.

Тим часом сучасний рівень розвитку електроніки, діагностичної апаратури дозво­ляє досліджувати слух у будь-якому віці.

За спеціальною методикою на базі комп'ютера можна за 3-5 хвилин обстежити навіть новонароджену дитину і визначити стан її слуху.

Майже не буває випадків, щоб до масової школи потрапила зовсім глуха, сліпа, сліпоглухоніма дитина. Це дефекти очевидні, вони легко розпізнаються без спеціаль­ного вивчення, і тому таких дітей, як правило, зразу відправляють до відповідних спеці­альних шкіл. Такі ж дефекти, як туг дорослими, самі ж діти не розуміють свого дефекту. Через це зустрічаються ви­падки, коли діти зі зниженим слухом навчаються у масових школах, але зазнають при цьому великих труднощів і тому часто вчаться погано.

Ці труднощі пов'язані з тими особливостями, які виникають у дітей з недосконалі­стю чуттєвого пізнання. Слабочуюча дитина, навчаючись у загальноосвітній школі, не розуміє пояснень вчителя на уроці не тому, що матеріал для неї важкий, а тому, що вона не чує або чує не все з того, про що говориться. Адже зниження слуху може бути різним. У деяких випадках діти не сприймають шепітної мови, а інколи погано чують навіть голосну, сприймають її лише біля вушної раковини.

Зниження слуху негативно позначається насамперед на розвитку мовлення дітей. Недоліки мовлення залежать від ступеня зниження слуху, віку дитини, в якому вини­кає цей дефект, та умов розвитку дитини.

Слабочуюча дитина поволі засвоює окремі слова, тому словниковий запас у неї дуже обмежений. Коли вона приходить до школи, її словникий запас складає не більше 20-30 слів.

Якщо ж зниження слуху не різке, оволодіння мовою відбувається з меншими труд­нощами, і запас слів може бути достатнім. Проте недоліки мовлення виявляються у помилковому вимовлянні слів і помилках у граматичній будові слів і речень.

Слабочуючі діти не чують ненаголошених складів, тому неправильно розуміють значення окремих слів і неправильно їх застосовують.

Якщо слух у дитини порушився вже після оволодіння нею мовленням, наприклад, у шкільному віці, вона говорить граматично правильно, але має недоліки у вимові. Вод­ночас мовлення всіх слабочуючих має певні особливості, а саме: змішування дзвінких з глухими, шиплячих зі свистячими, твердих з м'якими звуками, а також плутають про­ривні "п", "т", "к", замість африкат "ц" і "ч" уживають один із звуків, що їх складають.

Часто слабочуючі сприймають слово не повністю і в зв'язку з цим говорять або час­тину слова, або вимовляють його неправильно. Наприклад, замість "стій" слабочуюча дитина говорить "тій", замість "одягається" - "дява".

Недочуваючи звернені до них слова, слабочуючі перекручують їх: замість "ліжко" говорять "літо", замість "трамвай" - "тавай". Нерідко від слова залишається лише кон­тур: "пилівок" замість "пиріжок".

У слабочуючих дітей спостерігається і відхилення у граматичній будові мови, особ­ливо у тих, що мають зниження слуху з раннього дитинства.

Серйозні недоліки трапляються у дітей зі зниженим слухом у писемному мовленні. Не засвоївши достатньою мірою звукового складу слова, вони пишуть не ті слова, що їм диктують. Наприклад, учитель диктує слово "молоко", а учень пише "молото".

Зниження слуху негативно позначається на навчальній діяльності дітей. Недочува­ючи пояснення вчителя, учні отримують неповну, а інколи і спотворену інформацію, тому знання їх характеризуються недостатньою точністю, поверховістю, прогалинами. Поступово це призводить до невстигання. Часто педагоги, які не розуміють справжньої причини недосконалості знань слабочуючих, відзначають їхні безглузді відповіді, не­відповідні до інструкції дії. Спираючись на такі прояви дітей, педагоги схильні іноді вважати їх розумово неповноцінними і ставлять питання про переведення до допоміж­ної школи.

Тим часом у слабочуючих є характерні особливості, які відрізняють їх від розумово відсталих. Це насамперед нерівномірність у якості виконання навчальних завдань. Од­накові за складністю завдання слабочуючі у загальноосвітніх школах виконують по-різному: інколи бездоганно, а інколи зовсім неправильно. Часто причина різних резуль­татів роботи полягає у тому, що у першому випадку давався зразок виконання, який учень сприймав зором, або інструкція до виконання подавалася досить голосно й учень добре чув. У другому випадку дитина виявляє безпорадність у роботі через те, що не чула добре змісту завдання.

У розумово відсталих такої нерівномірності у навчанні не виявляється, у них недо­сконалість знань носить сталий характер.

Для того, щоб уміти розпізнати слабочуючих серед невстигаючих і надавати їм своє­часну допомогу, педагогам школи, психологові, батькам необхідно добре знати особли­вості цих дітей. Якщо учень виявляє своєрідні мовні порушення, краще реагує на звер­нення, коли бачить того, хто говорить, і зовсім не звертає уваги на зауваження або запи­тання, якщо воно подається позаду учня або в кінці класної кімнати, у педагога повин­на виникнути думка про вади слуху в даної дитини. У таких випадках насамперед по­трібно порадити батькам звернутися до фахівця, щоб зробити аудіограму і визначити ступінь збереження слуху. Залежно від цього вирішується питання про тип школи, де має навчатися дитина.