Що іграшки можуть розповісти про вашу дитину?

Для початку варто спробувати прийняти особистість малюка. Намагатися любити його таким, який він є, та, не соромлячись, виявляти це почуття. Хоч би й за допомогою "Правила 8-ми обіймів".

"Обіймайте дитину. Не менш 8 разів на день. Щоб вона відчувала вашу любов, що вона вам потрібна.

Для будь-якої дитини це важливо, особливо для гіперактивної. Тим більш, що обійми заспокоюють та знімають напругу". Любов, на думку експертів, - найкращі ліки.

Погодьтеся, якщо вам зустрінеться тиха, спокійна й слухняна дитина, це щонайменше насторожить! Відразу починаєш думати: "Ой, з ним щось не так?"
Та чи нормально, коли дитина 24 години на добу стрибає на очах своїх очманілих батьків? Де межа між нормою й "перебором"?
Активна дитина - це чудово! Бадорість свідчить, що малюк здоровий (став би хворий стрибати диванами), його батьки цілком адекватні, не перегинають палки із вихованням, етикетом й іншими шкідливими для дитячої психіки дурницями. Маля бігає й стрибає, ламає й складає, розкидає й збирає, трощить і будує, а ще б'ється, кусається, танцює, співає, кричить - і все це майже одночасно. Тільки ставши мамою такого скарбу, розумієш щирий зміст старої доброї приповідки: "Який же ти гарний, коли спиш!"
Але якщо усе так природньо, чому неврологи в один голос називають гіперактивність патологією й так норовлять прописати непосиді заспокійливі? Виявляється, існує велика різниця між просто активністю й нав'язливою перезбудливістю.

Тест на гіперактивність схожий на дитячу гру із серії "Знайди 5 відмінностей"…

Отже,Активна дитина:

- Більшу частину дня "не сидить на місці", віддає перевагу рухливим іграм, а не пасивним (пазли, конструктори). Проте, якщо її зацікавити - може книжку з мамою почитати, пазл зібрати тощо.
- Швидко й багато говорить, задає нескінченну кількість запитань.
- Порушення сну й травлення (кишкові розлади) - швидше виключення, трапляються досить рідко.
- Малюк активний та не скрізь. Приміром, неспокійний і непосидючий удома, але спокійний - у садку, серед малознайомих людей.
- Він неагресивний. Тобто випадково або в запалі конфлікту може й відлупцювати "колегу з пісочниці", але сам рідко провокує скандал.

Гіперактивна дитина:

- Перебуває у постійному русі й просто не може себе контролювати, навіть якщо утомилась продовжує рухатися, а знесилившись остаточно, плаче й істерить.
- Швидко й багато говорить, ковтає слова, перебиває, не дослуховує. Задає мільйон запитань, але рідко вислуховує відповіді на них.
- Малюка неможливо вкласти спати, а якщо спить, то уривками, неспокійно. У нього часто виникають кишкові розлади, алергічні реакції.
- Дитина - некерована, при цьому зовсім не реагує на заборони й обмеження. У будь-яких умовах (будинок, магазин, дитсадок, дитячий майданчик) поводиться однаково активно.
- Часто провокує конфлікти. Не контролює свою агресію - б'ється, кусається, штовхається, причому пускає в хід підручні засоби: ціпок, каміння…

Звідки ноги ростуть?

Основна відмінність гіперактивності від активності як характерологічної риси в тім, що це наслідок особливостей пологів та порушень розвитку протягом першого року життя. У групу ризику входять дітки, які народилися в результаті кесаревого розтину, важких патологічних пологів, малюки на штучному вигодовуванні, зокрема ті, що народилися з маленькою вагою, невиношені. З огляду на те, що екологія й темп сучасного життя залишають бажати кращого, не дивно, чому гіперактивні діти не рідкість, а скоріше норма сьогодння. Варто обмовитися: не всі діти, що входять у групу ризику, обов'язково є гіперактивними! Та й згодом, якщо всі "непорозуміння" (неспокійність, істеричність, кольки, порушення сну) не зникли до першого дня народження маляти, те їх не пізно привести в норму після.

Спокій, тільки спокій!

Що потрібно зробити, щоб маля позбулося від "надлишків" активності?
Створити йому певні умови життя. Сюди входить спокійна психологічна обстановка в родині, чіткий режим дня (з обов'язковими прогулянками на свіжому повітрі, де є можливість виплеснути енергію). Батькам теж варто бути готовими до змін. Якщо ви самі дуже емоційні й неврівноважені, постійно скрізь запізнюєтеся, квапитеся, то настав час починати працювати над собою. Припиняймо бігти стрімголов у садочок, кваплячи дитину, намагаємося менше дратуватися, раптово змінювати плани. Скажіть собі: "Чіткий розпорядок дня" і намагайтеся стати більш організованими.

А також скористайтеся такими порадами:

• Малюк не винний, що він такий "живчик", тому марне його лаяти, карати, влаштовувати принизливі мовчазні бойкоти. Цим ви досягнете лиш зниження самооцінки, появу почуття провини, відчуття неправильності і неможливості догодити мамі й татові.
• Навчити дитину керувати собою - ваше першочергове завдання. Контролювати свої емоції допоможуть "агресивні" ігри. Негативні емоції є в кожного, у тому числі й у вашої дитини. Але мають бути певні обмеження, табу, скажіть малюку: "Хочеш бити - бий, але не живих істот (людей, рослин, тварин)". Можна бити ціпком по землі, кидати каміння там, де немає людей, тупотіти ногами. Дитині просто необхідно вивільнити енергію назовні, навчіть його це робити.
• У вихованні необхідно уникати двох крайностей – проявів надмірної м'якості й висування надто високих вимог. Не можна допускати вседозволеності: чітко роз'ясніть малюку правила поведінки в різних ситуаціях. Однак кількість заборон й обмежень варто звести до розумного мінімуму.
• Дитину потрібно заохочувати в кожному випадку, коли їй вдалося довести почату справу до завершення. На прикладі відносно простих справ потрібно навчити правильно розподіляти сили.
• Необхідно оберігати дітей від перевтоми, пов'язаної з надлишковою кількістю вражень (телевізор, комп'ютер), уникати місць із підвищеним скупченням людей (магазинів, ринків й ін).

• У деяких випадках зайва активність і збудливість малюка можуть бути результатом втоми або завищених вимог зі сторони батьків. У цьому випадку батькам варто бути менш вимогливими, намагатися знизити навантаження. -
• "Рух - це життя", недолік фізичної активності може стати причиною підвищеної збудливості. Не можна стримувати природну потребу дитини грати в галасливі ігри, веселитися, бігати, стрибати.
• Іноді порушення поведінки можуть виявитися реакцією на психологічну травму, наприклад, на кризову ситуацію в родині, розлучення батьків, погане ставлення до дитини, конфлікт із учителем або батьками.
• Обмірковуючи раціон малюка, віддавайте перевагу правильному харчуванню з достатнім вмістом вітамінів і мікроелементів. Гіперактивній дитині гпдзвичвйно важливо дотримуватися золотої середини в харчуванні: менше смаженого, гострого, соленого, копченого, більше вареного, тушкованого й свіжих овочів і фруктів. Ще одне правило: якщо дитина не хоче їсти - не змушуйте її!
• Підготуйте своєму непосиді "поле для маневрів": активні види спорту для нього - просто панацея.
• Привчайте малюка до пасивних ігор. Ми читаємо, а ще малюємо, ліпимо. Навіть якщо вашій дитині важко всидіти на місці, вона часто відволікається, підтримайте її ("Тобі цікаво це, давай подивимося…"), але після задоволення цікавості намагайтеся повернутися до попереднього заняття й довести його до кінця.
• Навчіть малюка розслаблятися. Можливо, ваш із ним "рецепт" знаходження внутрішньої гармонії - це йога. Для когось більше підійдуть інші методи релаксації. Гарний психолог підкаже вам, що це може бути арттерапія, казкотерапія, можливо медитація.
• Не забувайте говорити дитині, як сильно ви її любите.

І все?, - запитаєте ви, - а як же патології й відхилення, якими так залякали в кабінеті невролога? Ризик є, але заспокійливими проблему не вирішити. Адже що роблять ліки? Вони придушують активність дитини, як би гальмують її, але причина залишається.

Гіперактивність - це не хвороба, це невелике відхилення від норми, але при цьому й махати на неї рукою, мов, саме пройде, теж не вихід. На жаль, може й не пройти. Такий підліток може зіштовхнутися з проблемами в школі, йому важко буде будувати відносини з однолітками й старшими, втримати його під турботливим маминим крилом, також, навряд чи вдасться.