Аутизм

Корекційні вправи для роботи з аутистичними дітьми

Програма Э. Шоплер, М. Ланзинд, Л. Ватерс, Підтримка аутичных дітей і тих, що відстають у розвитку Збірник вправ для фахівців і батьків за програмою ТЕАСС;

З Белапди «Відкриті двері» - Мінськ, 1997.

Програма поділена на 9 розділів, які охоплюють найважливіші сфери розвитку.
Мета програми: формування й розвиток у дітей з порушеннями розвитку (у т.ч. і для дітей, що страждають аутизмом) навичок і вмінь з наступних сфер:
Імітація
Сприйняття
Крупна моторика
Дрібна моторика
Координація рук і очей
Пізнавальна діяльність
Мовлення
Самообслуговування
Соціальні відносини.
Методичні рекомендації
1. Хваліть дитину за співробітництво й увагу, навіть якщо повністю виконати завдання їй не вдалося.
2. Як підказка може бути використана демонстрація (показ жестами).
3. Стежте, щоб на робочому місці не було безладдя й шуму (відстеження факторів, що заважають).
4. Пам’ятайте про те, що дітям із синдромом дитячого аутизму властива емоційна лабільність, нестійкість. Неадекватне поводження може означати перевтому або замішання, у зв'язку із чим, варто бути гнучкими, уміти полегшити завдання.

Функціональні сфери:

1. Імітація
1. Наслідувати ходу тварин
2. Наслідувати різні положення тіла
3. Послідовно наслідувати декільком простим діям
4. Імітувати силу звуку й зміни темпу

2. Сприйняття
Тут включені вправи, у яких, у першу чергу, звертається увага на аудіовізуальне сприйняття, і які добре зарекомендували себе в роботі з дітьми різних рівнів розвитку.

1. Гра в доміно

2. Послідовно розкласти фігури

3. Читати окремі слова

3. Велика моторика

Мета даного розділу:

- Досягти більш свідомого сприйняття власного тіла й відношення до оточення;

- Розвиток довільного контролю й регуляції за власними рухами й поводженням у цілому;

- Створити моторні передумови для розвитку навичок з інших функціональних сфера.

Нижче наведені вправи з розвитку крупної моторики спрямовані в першу чергу на подолання порушення тонусу, поганий контроль за рівновагою тіла, швидкістю й силою переміщень; загальну незручність, труднощі організації рухів.

1. Кинути м'яч через спину
2. Кинути м'яч так, щоб він високо підстрибнув
3. Слонова хода
4. Біг з картоплиною
5. Балансування на балці
6. Біг зі складними перешкодами
7. Ударити биткою по предмету, підвішеному на рівні плечей
8. Пробігти, зображуючи тачку
9. Тягти важкий предмет
10.Перетягання каната
11.Стрибки «Петрушки»
12.Стрибки з качалкою
13.Гра в «Класики»

4. Дрібна моторика

Розвитку дрібної моторики сприяють, насамперед, вправи, що спонукують до цілеспрямованого використання рук і пальців. Оскільки різні функціональні зони перебувають у взаємодії, те й вправи цієї глави ставлять вимоги до інших функцій: до готовності імітувати, сприймати, володіти тілом, а особливо до координації руки й ока.

Представлені тут вправи відповідають наступним цілям:
- контроль і регуляція за рухами рук і пальців.
- самостійне захоплення (хапання рукою);
- цілеспрямоване оперування предметами;
- координоване використання рук.

1. Загвинтити гайку на болт
2. Вирізати серветку
3. Розвісити білизну на мотузці
4. Закріпити кнопки на корковій дошці

5. Координація руки й ока

Більшість вправ з розвитку дрібної моторики націлені на те, щоб навчити дитину маніпулювати й правильно поводитись із предметами. Координація очей і рук означає, що ці навички активно взаємодіють із функцією сприйняття. Т. ч. вправи на сприйняття, тонку моторику й координацію рук і очей перебувають у тісному взаємозв'язку.
Вправи, представлені тут, відносяться, в основному до двох видів діяльності: малюванню й оперуванню предметами. Перші готують дитину до навчання письму; другі особливо важливі для придбання робочих навичок.

1. Відрізати відзначені смужки паперу
2. Вирізати прості малюнки без допомоги
3. Нагвинтити 3 гайки на болти однакового розміру
4. Нагвинтити 3 гайки різного розміру на відповідні болти
5. Шнурівка
6. Обводити за пунктирною лінією великі букви
7. З'єднати крапки в кола й чотирикутники
8. З'єднати крапки в діагональні лінії й хрести
9. Намалювати прості геометричні фігури (за допомогою шаблона й без нього)
10.Домалювати прості геометричні фігури до предметів
11.Писати різні слова
12.Домалювати відсутні деталі
13.Розташувати на корковій дошці 12 кнопок за зразком
14.Писати цифри
15.Провести лінію по лабіринті
16.Малювати просту фігуру людини без допомоги
17.Малювати предмети однакової категорії

6. Пізнавальна діяльність

В одному розділі зібрані вправи з розвитку розуміння мови й пізнавальних процесів (тому що обидві ці функції дітей з аутизмом розвинені нерівномірно).
Приклади вправ цього розділу відібрані виходячи із принципу універсальності, можливості застосувати їх для розвитку когнітивних функцій у різних дітей.
1. Знайти предмет, відмінний від інших
2. Усвідомити плин доби
3. Скласти фігуру людини
4. Сортувати продукти харчування за їхніми властивостями
5. Упорядкувати картинки
6. Реагувати на питання
7. Орієнтація на аркуші паперу

7. Мовлення

Цей розділ містить ряд вправ, які використаються при стимулюванні експресивних язикових можливостей аутичных дітей.
До навчальних цілей відноситься розвиток наступних навичок:
- вимовляти прості звуки;
- говорити односкладові пропозиції
- задавати питання;
- описувати дії;
- робити повідомлення;
- уміти вести бесіду.
Кожна окрема навичка відбиралася так, щоб вона відповідала комунікативним потребам дитини.

Назвати 3 прості геометричні фігури (коло, трикутник, квадрат)
Назвати призначення предметів домашнього побуту
Відповідати односкладовими пропозиціями на прості питання щодо часу доби
1. Порахувати без допомоги до 5…
2. Назвати кольори
3. Розповісти з невеликою допомогою про недавно пережиту подію
4. Описати без допомоги 4-5 деталей картинки
5. Правильно використати слова «учора», «сьогодні», «завтра»
6. Перелічити дні тижня

8. Самообслуговування

Цей блок містить вправи, які допоможуть аутичным дітям придбати навички, за допомогою яких вони будуть менш залежні від допомоги інших осіб. Найважливішими сферами, у яких повинна бути досягнута самостійність є:
- прийом їжі;
- користування туалетом;
- догляд за тілом;
- вдягання й роздягання.
Відпрацьовування навичок з названих функцій щодо догляду за собою повинна бути включена в щоденне тренування вдома й у школі.
Вправи розроблені з урахуванням специфічних особливостей аутичных дітей. Крім того, надані для використання конкретні види допомоги, підказок і т.п., що допомагають дитині раніше засвоєні навички переносити з однієї ситуації в іншу.

1. Швидке вдягання
2. Самостійне готування закуски
3. Користування краном і душем

9. Соціальні відносини

Придбання соціальних навичок передбачає засвоєння позитивних або просоціальних зразків поводження й зниження специфічних аутистичних проявів і інших проблем поводження.
За допомогою цих вправ досягається розвиток нових навичок і подань, які сприяють подальшій соціалізації дитини

1. Виконувати роботу з будинку
2. Удосконалювання гри на уяву
3. «Що мені потрібно?»
4. Самостійно малювати
5. Самостійно малювати, дотримуючись письмових вказівок

6. Відрізняти свої речі від речей інших членів родини
7. Відповідати на телефонний дзвінок
8. Самостійно додержуватися письмових вказівок

Вправи на ауторелаксацію та саморегуляцію

Вправа „Верба – тополя”

Дитина стоїть і виконує завдання керівника. Їй пропонується розставити ноги на ширину плечей, злегка нахилити корпус, опустити голову, опустити руки вздовж тулуба. Вона – плакуча верба, гілки якої (руки) плавно розгойдуює вітерець. Виконуючи це завдання, треба розслабитися.

Потім просять учня плавно підняти руки вгору, прогнутися, вирівнятися, зробити глибокий вдих. Поставити п’ятки разом і носки нарізно. Тепер він – струнка, гнучка тополя, яка не боїться ні вітрів, ні бурі – він сильний і могутній.

Вправа „Дерево”

Дитина стає рівно і натискає п’ятами на підлогу, руки стискає в кулаки, міцно заціпивши зуби. Учитель говорить, звертаючись до нього: „Ти – могутнє міцне деоево, в тебе сильне коріння, й ніяких вітрів ти не боїшся. В складних життєвиї ситуаціях, коли на душі важко й хочеться плакати – стань сильним і могутнім „деревом”, скажи собі, що ти сильний, у тебе все вийде, і все буде добре. Це поза впевненої людини”.

Вправа „Обличчя засмагає” (ауторелаксація)

Дитина сидить у зручній позі й затулює очі. Їй пропонується уявити себе відпочиваючою на пекучому літньому пляжі. Сонце своїми променями приємно пестить обличчя: ось два промінчика розправляють зморшки чола; спускаючись, вони оббігли навколо очей й забралися на кінчик носа; знову піднялися до очей і перестрибнули на щоки, покружляли на них; попестили вуста й підборіддя і побігли далі, пестити інших відпочиваючих.

Пропонується дитині, ледве помітним дотиком кінчиками своїх пальців повторити мандри промінчиків, виконуючи поглажувальні рухи.

Страхотерапія

Малювання на тему „Мій страх” (ізотерапія)

Дитину просять подумати, чого вона найбільше боїться, й намалювати свій страх. Це може бути абстрактний малюнок або зображення конкретного об’єкта страху, тривоги підлітка.

Коли виконання малюнку закінчено, дитина коротко пояснює, чого вона боїться, що вона зобразила. Після цього її просять розірвати аркуш із малюнком на дрібні шматочки й повідомляють, що тепер вона перемогла свій страх, що її тривоги більше не існує.

Малювання з теми „Чарівні люстерка” (ізотерапія)

Дитині пропонується намалювати себе у трьох дзеркалах, але не простих, чарівних: у першому – маленьким та переляканим; у другому – великим та веселим; у третьому – сильним, який нічого не боїться.

Після задаються питання: яка людина найпривабливіша? На кого ти зараз схожий? У яке дзеркало ти частіше дивишся?

Маніпулювання предметом страху

Дитина одержує матеріалізований у вигляді іграшки образ предмету, що лякає, яким може маніпулювати на свій розсуд (керувати, усміряти, здійснювати агресивні дії, стратити тощо).

Анатомінування страху

Суть цього прийому полягає в детальному поясненні, що представляє собою лякаючий предмет, як він побудований, з чого складається і таке інше. Деякі автори радять використовувати прийом звикання (десенсибілізації), який зменшує чутливість щодо лякаючого об’єкту. Наприклад, можна завести вдома маленьких дитинчат гризунів. У процесі спостереження за ними, гри, піклування, дитина поступово долає страх цих тварин.

Корекційна робота проводиться не зі страхом, а з особистісними відношеннями дитини і причинами, що спровокували цей страх. Пояснення „анатомії” лякачого об’єкту дає можливість усвідомити раніше незрозумілі, небезпечні властивості, які викликали емоцію страху. Так, освітлюючи вночі кімнату ліхтариком, можна показати дитині, що уявні страшні предмети (одежа на вішалці, контури шафи і т.д.) насправді знайомі й звичні вдень.

Ненав’язливо пояснювати природу страхів допомагають терапевтичні історії, які починаються словами: «Жила-була дівчинка, схожа на тебе…» При цьому дитині необхідно покласти під подушку чарівний ліхтарик, якого «боїться» нічний страх.

Гра «Прогулянка всліпу»

Дитина заплющує очі, а інша людина стає її поводирем (Будь-який сюжет).

Як правило, у будь-якої дитини є щасливі предмети, які мають значення амулету, талісману. З метою посилення почуття захищеності і безпеки їх треба використовувати. Наприклад, улюбленому олов’яному солдатику можна відвести роль рятувальника, захисника дитини.

Застосування в корекційній роботі форм і методів музикотерапії

Рухове розслаблення і злиття з ритмом музики

Мета занять:

· свідоме й чуттєве сприймання музичного ритму, що відбувається в русі як в одному з найхарактерніших спонтанних життєвих виявів у молоді;

· вироблення здатності психічно й соматично підкорятися ритму музики та зливатися з ним;

· повноцінне переживання гармонійного поєднання ритму рухів свого тіла з ритмом музики.

У цій роботі застосовуються такі вправи: під звуки музики із заплющеними очима погойдуватись у ритм музики, стоячи в колі й тримаючись за руки.

Орієнтовні музичні твори:

В.Адамець. „Зірочне” (з дитячих танцювальних пісень „Золоті ворота”).

П.Чайковський. Танець маленьких лебедів (балет „Лебедине озеро”).

А.Дворжак „Слов’янський танець” № 1, до мажор, „Слов’янський танець” № 2, ля мінор, „Слов’янський танець” № 6, ре мажор.

Е.Гріг. Пісня Сольвейг із сюїти „Пер Гюнт”.

Ф.Шопен. Етюд мі мажор.

М.Равель. Болеро.

М.Римський-Корсаков. Пісня індійського гостя з опери „Садко”.

Б.Сметана. Нашим дівам (полька).

А.Вівальді. Симфонія сі мінор.

АУТИЗМ

І ГЛИБОКІ ПОРУШЕННЯ РОЗВИТКУ

Означення

Аутизм і глибокі порушення розвитку невизначеної природи мають багато спільних рис. Як правило, вони стають очевидними у дітей приблизно в три роки. Аутизм і гли­бокі порушення розвитку - це неврологічні розлади, які порушують здатність дитини до спілкування, до розуміння мови, до гри і взаємодії з іншими.

Дитині може бути поставлений діагноз "аутизм", якщо у неї спостерігаються вісім чи більше із шістнадцяти симптомів, що стосуються сфер соціальної взаємодії і спілку­вання, а також спектра занять та інтересів. Якщо поведінка дитини схожа на поведінку малят, що страждають на аутизм, але кількість відповідних симптомів менша за вісім, медики ставлять діагноз глибокого порушення розвитку невизначеної природи.

Характеристика

Причини, які викликають аутизм і глибокі порушення розвитку, невідомі. Дослід­ники вважають, що вони бувають наслідком неврологічних травм або порушення біо­хімічної рівноваги в мозку. Ці захворювання не викликаються психологічними факто­рами.

Здібності, розвиток і поведінка дітей з аутизмом і глибокими порушеннями розвит­ку невизначеної природи можуть коливатися в широких межах. Деякі малята взагалі не розмовляють, в інших розвиток мовних навичок обмежений і спостерігаються часті повторення речень. Діти з більш-менш розвинутими мовними вміннями, як правило, розмовляють лише на певні теми. Люди, що страждають на аутизм, не люблять голос­них звуків, яскравого світла, а також деяких видів поверхонь.

Освітні аспекти

Аутизм і глибокі порушення розвитку невизначеної природи - це вади, які негатив­но позначаються на здатності дітей до навчання. У таких випадках дуже важливими є рання діагностика і застосування відповідних навчальних програм. Лікування й освітні потреби дітей при обох діагнозах практично однакові.

Під час розробки індивідуалізованих навчальних планів для малят з аутизмом і гли­бокими порушеннями розвитку увагу насамперед слід звертати на поліпшення кому­нікативних, соціальних і когнітивних умінь, поведінки, а також самообслуговування. Проблеми з поведінкою і спілкуванням часто заважають навчанню таких дітей. Якщо через аутистичну поведінку дитина погано оволодіває новими вміннями, батьки і вчи­телі повинні звертатися по допомогу до професіоналів у цій сфері.

Для ефективного навчання дітей із цими вадами класне середовище повинно бути структурованим, а заняття мусять мати точно визначену послідовність і плавно зміню­ватися одне одним. Діти з аутизмом і глибокими порушеннями розвитку невизначеної природи навчаються краще, коли одночасно отримують візуальну і словесну інформа­цію. Для таких малят дуже важливою є взаємодія зі здоровими ровесниками, оскільки однолітки можуть бути для них взірцем в оволодінні мовними, соціальними і поведін-ковими вміннями. Важливо також, щоб учителі розробляли навчальні плани разом з батьками. Це сприяє застосуванню однакових підходів удома і в школі.

Дітей, що страждають на аутизм, можна успішно залучати до звичайних класів. Але для успіху цієї справи необхідне виконання двох умов. По-перше, педагоги разом з бать­ками повинні розробити індивідуалізований план, який відповідає потребам дитини. По-друге, у класі такому учневі варто надавати додаткову допомогу з боку дорослих. Якщо виконувати обидві умови, від дитини з аутизмом можна очікувати суттєвого про­гресу.

Ранній дитячий аутизм — особлива аномалія психічного розвитку, якій характерні стійкі і своєрідні порушення комунікативної поведінки, емоційного контакту дитини з навколишнім світом і вміння правильно реагувати на зовнішні ситуації. Основна ознаку аутизму, неконтактність дитини, виявляється зазвичай рано, вже на першому році життя, але особливо чітко у віці 2—3 років в період першої вікової кризи.

З клінічного погляду ранній дитячий аутизм є одним з найбільш важких порушень розвитку. Поведінці дітей з раннім дитячим аутизмом характерна байдужість або захисна реакція стосовно "нормальних" пропозицій контакту, спілкування; напружено-боязлива прихильність до певних щоденних устроїв і процедур; однобічність, самостимульовані практичні підходи; недостатній розвиток засобів вираження, комунікації (мови, міміки) і неготовністю до практичних вимог життя.

Все вищезазначене є концентрованим вираженням стану соціально-афектної та пізнавальної (логічною) незрілості (Miller Ст, 1982). Представники нейрофізіологічної концепції (Rimland Ст, 1964) кваліфікують її насамперед як прояв центральних порушень процесів обробки подразників нервової системи. Водночас, з позицій психології підсвідомості (Bettelheim Ст, 1977), підкреслюється значення неправильного ставлення матері до дитини в ранньому дитинстві як вагомої причини виникаючих розладів. В даний час більшістю дослідників визнається поліетилогічність раннього дитячого аутизму, проте нікому не удалося визначити суть синдрому.

Термін «аутизм» (від грецького autos) ввів швейцарський психіатр Л. Каннер у 1943 р. лікар вперше дав цілісний опис синдрому, який він визначив як ранній дитиначий аутизм (РДА). Однак дослідження в цій області були проведені зовсім недавно.

З часів опису РДА Каннером і незабаром Аспергером виділяють дві його форми: синдром дитячого аутизму Катера і аутична психопатія Аспергера.

Варіант Аспергера зазвичай легший, при ньому не страждає “ядро особи”. Цей варіант багато авторів відносять до аутичної психопатії. У літературі представлені описи різних клінічних проявів при цих двох варіантах аномального психічного розвитку. Наприклад, РДА Каннера зазвичай рано виявляється — в перші місяці життя, або впродовж першого року. При синдромі Аспергера особливості розвитку і дивакуватість поведінки, як правило, починають виявлятися на 2—3 році і чіткіше — до молодшого шкільного віку. При синдромі Каннера дитина починає ходити раніше, ніж говорити, при синдромі Аспергера мова з'являється раніше ходьби. Синдром Каннера зустрічається як у хлопчиків, так і у дівчаток, а синдром Аспергера вважається за “крайнє вираження чоловічого характеру”. При синдромі Каннера має місце пізнавальний дефект і важчий соціальний прогноз, мова, як правило, не має комунікативної функції. При синдромі Аспергера інтелект більш збережений, соціальний прогноз значно кращий і дитина зазвичай використовує мову як засіб спілкування. Зоровий контакт також кращий при синдромі Аспергера, хоча дитина уникає чужого погляду; спільні і спеціальні здібності також краще при цьому синдромі.

2. Причини виникнення захворювання

Спочатку аутизм вважався тільки психіатричною або психологічною проблемою, його навіть досить довго плутали з шизофренією. Потім в усьому звинувачували батьків, які мало приділяли уваги дитині.

Аутизм може виникати як своєрідна аномалія розвитку генетичного генезу, а також спостерігатися у вигляді ускладнюючого синдрому при різних неврологічних захворюваннях, у тому числі і при метаболічних дефектах. Клінічна диференціація РДА має важливе значення для визначення специфіки лікувально-педагогічній роботи, а також для шкільного і соціального прогнозу.

Існує думка, що аутизм це не хвороба, це симптоматика, яку скорочено назвали одним словом, причиною її є багато проблем. Вважається, що аутична поведінка є інтегральним розладом з різною етіологією і патогенезом. З'ясування у кожному конкретному випадку механізмів його розвитку на клінічному етиопатогенетичному рівні має важливе практичне і теоретичне значення. Природу цього явища до сьогодні не вивчено, як з ним боротися також ніхто достеменно не знає. Аутизмом зараз називають все, чому не знайшлося пояснення. Дитині перевіряють все але нічого не знаходять, а проблема є і довкола цієї проблеми є цілком чітка симптоматика.

Вважається, що ранній дитячий аутизм частіше виникає в певному сімейному середовищі, звичайно це інтелектуальне середовище. Відомо також, що аутизм спостерігається у первістків і єдиних дітей в сім'ї.

Існує різний підхід до розуміння виникнення аутичної поведінки: одні автори вважають, що аутизм може виявлятися вже з народження, інші вважають за краще виділяти аутизм первинний і вторинний. Первинний розглядається як вроджена генетично зумовлена схильність, вторинний — як форма сформованих поведінкових реакцій. Практика показує, що зазвичай присутнє поєднання цих двох механізмів.

60 років тому це було вкрай рідкісне захворювання, зараз замість кількох дітей на 10000 на аутизм страждає в середньому 1 на 200 дітей, а в деяких країнах статистика ще гірша - в Англії це 1 на 80. Зростання аутизму в світі вже зіставляють за масштабами з епідемією. Випадки захворювання збільшуються в середньому від 25% до 100% в рік в одному і тому ж регіоні.

Останнім часом це захворювання все частіше відносять до розряду захворювань пов’язаних з проблемами оточення. Під оточенням розуміється їжа, ліки, повітря, вода, брак необхідних поживних мікроелементів, вміст токсинів в довкіллі, тобто, все, що оточує нас може мати потенційну небезпеку для людини.

Звичайно, така реакція як аутизм виникає не у всіх, хтось може протистояти шкідливому впливу ззовні, а хтось вже ні. Аутисти просто набагато вразливіші до цих подразників.

Ще 10 років тому аутизм вважався невиліковним захворюванням, зараз почали з’являтися історії успіху. Але і досі кожна така перемога сенсація і щоразу ця перемога давалася дуже і дуже нелегко.

Існує думка, що зростання захворюваності на аутизм пов’язане зі збільшенням числа вакцин, що містять нейротоксин — етилртуть. Водночас педіатри називають це збігом.

Зокрема Ден Олмстед у своїх стаття “Епоха аутизму//United Press International” звертає увагу на те, що вперше аутизм виявили майже одночасно і в США, і в Європі.

У 1943 р. дитячий психіатр Лео Каннер опублікував свою епохальну статтю в університеті Джона Хопкінса в Балтіморі; аналогічна робота педіатра Ганса Аспергера, присвячена дітям з менш вираженим ступенем аутизму, була опублікована у Відні у 1944 р, пише Ден Олмстед

Виникнення аутизму одночасно на різних континентах — не збіг, переконаний Ден Олмстед. Така одночасність означає, що хворобу спровокував якийсь єдиний для різних місць чинник.

Цим чинником може бути одночасне для різних країн попадання в організм дітей етилртуті, причому не обов'язково у складі вакцин. Ден Олмстед дізнався, що дана особливо небезпечна форма органічної ртуті використовувалася приблизно з 1930 р. у виробництві фунгіцидів. Саме Моріс Хараш, американський хімік, який запатентував вживання цієї сполуки у вакцинах, — там вона застосовується під назвою тимеросал — вперше використав органічну ртуть для дезинфекції насіння.

Дві компанії (одна німецька, інша американська) створили церезан — фунгіцид на основі етилртуті. Спільне підприємство продавало цей фунгіцид і в Європу, і в США. Етилртуть досі входить в більшість вакцин від грипу, які отримують вагітні жінки і маленькі діти. Варто зауважити, що сільгосппродукти, які містять ртуть заборонені у сільгосппродукції у зв’язку з шкідливим впливом на людину та довкілля.

Отже, причиною виникнення аутизму могло бути — вважає Ден Олмстед — дія етилртуті через сільськогосподарські добрива. Таким чином, у деяких дітей, чутливих до дії нової нейротоксичної форми ртуті, розвинулося нове неврологічне захворювання — аутизм.

3. Порушення комунікативної поведінки при РДА

Рання діагностика аутизму має важливе значення, оскільки прогноз цієї аномалії розвитку в значній мірі залежить від часу початку психолого-педагогічної корекції і лікування.

У дитини з аутизмом порушено формування всіх форм довербального і вербального спілкування. Перш за все у неї не формується зоровий контакт, дитина не дивиться в очі дорослого, не протягує ручки з німим проханням, щоб її взяли на руки, як це робить здорове маля вже на першому етапі соціально-емоційного розвитку.

На всіх етапах розвитку дитина з аутизмом в спілкуванні з тими, хто оточує не звертається до мови міміки і жестів, як це роблять діти першого року життя, а також діти з порушеннями слуху і мови.

Основна особливість дітей з аутизмом — це прагнення уникати контакту з іншими людьми. Дитина ні на кого не дивиться, не спілкується з тими, хто довкола.

Зорова увага дітей з аутизмом украй вибіркова і дуже короткочасна, дитина дивиться наче повз людей, не зауважує їх і відноситься до них як до неживих предметів. Водночас їй характерна підвищена вразливість, її реакції на те, що оточує часто непередбачувані і незрозумілі. Така дитина може не зауважувати відсутності близьких родичів, батьків і надмірно хворобливо і збуджено реагувати навіть на незначні переміщення і перестановки предметів в кімнаті.

При аутизмі своєрідний характер має ігрова діяльність. Її характерною ознакою є те, що зазвичай дитина грає сама, переважно використовуючи не ігровий матеріал, а предмети домашнього вжитку. Вона може довго і одноманітно грати зі взуттям, шнурками, папером, вимикачами, дротами тощо. Сюжетно-ролеві ігри з однолітками у таких дітей не розвиваються. Спостерігаються своєрідні патологічні перевтілення в той чи інший образ у поєднанні з аутичним фантазуванням. При цьому дитина не зауважує оточуючих, не вступає з ними в мовний контакт.

Для дітей з аутизмом характерні різноманітні порушення психомоторики, які виявляються, з одного боку, в моторній недостатності, відсутності рухів співдружності, а з іншого — в появі одноманітних, стереотипних рухів у вигляді згинання і розгинання пальців рук, потягувань, махів кистями рук, підстрибуванні, обертання довкола себе, бігання навшпиньки тощо. Особливо характерні кругові рухи кистями рук біля зовнішніх кутів очей. Такі рухи з'являються або посилюються при хвилюванні, при спробі дорослого вступити в контакт з дитиною.

Міміка дитини невиразна, характерний погляд повз або “крізь” співбесідника.

Багатьом дітям з аутизмом притаманна підвищена лякливість, вразливість, схильністю до страхів, при цьому особливо виражений страх новизни, який розглядається як хворобливо загострений інстинкт самозбереження.

Інтелектуальний розвиток цих дітей досить різноманітний. Серед них можуть бути діти з нормальним, прискореним, різко затриманим і нерівномірним розумовим розвитком. Відзначається також як часткова або спільна обдарованість, так і розумова відсталість.

До характерних ознак раннього дитячого аутизму належить порушення мови, що відображає основну специфіку аутизму, а саме — несформованість комунікативної поведінки. Тому у дітей з аутизмом, перш за все, порушений розвиток комунікативної функції мови і комунікативної поведінки в цілому. Незалежно від часу появи мовлення і рівня його розвитку, дитина не використовує мову як засіб спілкування, вона рідко запитує, зазвичай не відповідає на питання оточуючих в тому числі і близьких для неї людей. Водночас в неї може досить інтенсивно розвиватися “автономна мова”, “мова для себе”.

Серед характерних патологічних форм мови перш за все характерні ехолалії, химерна, часто скандована вимова, своєрідна інтонація, характерні фонетичні розлади і порушення голосу з переважанням особливої високої тональності в кінці фрази або слова, дитина довго називає себе в другій або в третій особі, відсутність в активному словнику слів, що позначають близьких для дитини людей, наприклад, слів мама, тато інші предмети, до яких у дитяти є особливе ставлення: страх, нав'язливий інтерес, їх одушевлення, тощо.

На відміну від мовних порушень, наприклад, алалії, мова при аутизмі на початкових етапах може розвиватися нормально або навіть пришвидшено, і дитина за темпом її розвитку інколи обганяє здорових однолітків. Потім, зазвичай до 30 місяців (в середньому близько 18 місяців) мова починає поступово втрачатися: дитина перестає говорити з оточуючими, хоча інколи може розмовляти сам з собою або уві сні, тобто не розвивається комунікативна функція мови. Втрата мови завжди поєднується з втратою виразної жестикуляції і імітаційної поведінки. При цьому така втрата мови частіше спостерігається у дівчаток.

При ранньому дитячому аутизмі в домовленнєвий період часто спостерігається відсутність лепетання і слабкий розвиток функції наслідування. Дитина не виконує прості мовні інструкції, хоча непрямими методами можна визначити, що вона розуміє мову.